analitika

Фільм старий та на перший погляд, на цей час не актуальний.

Пенсіонер-гебешнік, та ще не зовсім не стара жінка, начебто закохуються, одружуються.
Але виявляється, що ця жінка колись жила в Москві, до п'яти років, потім її батько розстріляли, і її з матір'ю виселили в Воркуту. Бумажку на розстріл підписав теперішній чоловік.
О, як гарно Любовь Поліщук зіграла цю роль - роль, Ірини, доньки розстріляного військового командира, орденоносця.
І, як гарно передав непохитність пенсіонера-гебешніка в своїй правоті Кожемякін - В'ячеслав Тихонов.
В 1989 році саме так це і сприймалось. Але зараз, після того як ціла країна з'їхала з глузду, чомусь цей фільм сприймається по-іншому.
Останні слова Кожемякіна в цьому фільмі - у кожного з нас свою ціна, ось ти наприклад продалась за квартиру. "Ви всі, і завжди будите, залежати від нас!" Так, Кожемякін справді не розуміє в чому його провина. Все вирішувалось без нього, на вищому рівні, і його підпис нічого не значив, але повинен був там стояти, і він його ставив. Якби він не поставив свій підпис, то наступного розстріляли б його. А тому він не в чому не винен, навіть в тому, що він живе так, як не кожна людина може собі дозволити жити навіть за залізною ширмою: на нього одного велика квартира з двома ванними та хтозна скількома кімнатами; домашня працівниця; водій з "Волгою"; триповерхова дача, спецобслуговування; та все інше. В той час коли рядові члени суспільства туляться по декілька в однокімнатній квартирі, якось намагаються знайти роботу, та прожити. Цей герой мені більше подобається тим, що він принаймні не обманює, не підмінює понять. Він вважає, що він чесно прожив своє життя, і все що має заслужив, так як вірно слугував партії та народу, а те що були невинно репресовані, то вони ж визнали свої помилки, та вибачились. Це один пласт росіян, навіть не пласт, а так невеликий прошарок суспільства. І прав Кожемякін, що б змінилось з того, що відмовилось підписувати, 10, 20, 100, 1000, навіть мільйон - їх би розстріляли, на 1 000 000 001, або ж 2 000 000 001, вони почали б підписувати - це їх менталітет. Його відмова нічого б не змінила.
А ось, Ірина. Хіба вона має поняття честі, гідності. Для неї головне, що вона москвичка, і має право на життя в Москві, тому, що вона тут народилась, тут народились її батьки, і яким чином - не головне. І вона навіть не спитала:"А скількох людей розстріляли, завдяки підпису мого батька?". Це ми зараз знаємо, що молода гвардія, знищувала стару, і ставала на її місце - так було при Сталіні. Але тоді в 1989 році ми ще цього не знали.
Ірина - це як прообраз теперішніх ватників. Свої образи ховають під напещені фрази, находять винуватих в своїх бідах. Для них головне - домогтися свого, за будь-яку ціну. Для таких людей, такі поняття як честь, гідність, кохання, бог підмінюються поняттями: голод - секс, хочу - не хочу.
Варто подивитися цей фільм, щоб зрозуміти рашистів.